РОЗДІЛ IX Прикінцеві положення
Опубликовано Консультант в Ср, 02/18/2009 - 21:35
1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 року.
2. Визнати таким, що втратив чинність, Земельний кодекс України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 10, ст. 98; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 25, ст. 354; 1993 р., № 10, ст. 79, № 26, ст. 276; 1999 р., № 18, ст. 138; 2000 р., № 39, ст. 333).
3. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
4. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк після опублікування цього Кодексу:
а) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України та Президенту України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів, що випливають із цього Кодексу;
б) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом;
в) розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Кодексом, у тому числі проекти законів про землеустрій, про державний земельний кадастр, про оцінку земель, про охорону земель, про розмежування земель права державної та комунальної власності, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринок землі, про визначення правових засад вилучення земель права приватної власності тощо;
г) забезпечити прийняття центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом, а також перегляд і скасування норматнвно-правових актів, що суперечать цьому Кодексу;
Земельний кодекс України: НПК
ґ) вжити заходів щодо забезпечення потреб вчителів, лікарів, інших працівників соціальної сфери, що проживають у сільській місцевості, а також громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та евакуйовані із зони відчуження, переселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відсе-лення, які проживають у сільській місцевості, у земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства і садівництва у межах норм безплатної приватизації, а також для городництва і сінокосіння за рахунок земель запасу та резервного фонду;
д) вирішити питання в установленому порядку про введення посад інженерів-землевпорядників у штати сільських, селищних рад та організацію державних відділів (управлінь) земельних ресурсів у міських радах;
е) визначити потреби наукових установ та навчальних закладів у земельних ділянках для проведення наукових досліджень, вирощування елітного насіннєвого матеріалу, потреб племінного поголів'я худоби у кормах, здійснення навчального процесу і вирішити питання щодо земель наукових установ та навчальних закладів, які можуть бути передані для іншого використання;
є) розробити та затвердити методику експертної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.
5. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Кодексом.
6. Кабінету Міністрів України створити Державний земельний (іпотечний) банк з відповідною інфраструктурою та запровадити державну реєстрацію прав на землю відповідно до статті 202 цього Кодексу.
Прикінцеві положення Земельного кодексу України мають організаційно-правове значення. Більшість положень фактично відносяться до одноразових норм або ж містять доручення Кабінету Міністрів України, Верховній Раді АР Крим, Раді міністрів АР Крим.
Насамперед Прикінцеві положення відтворюють факт набуття чинності Земельним кодексом України. Згідно з гі. 1 Положень ЗК України набуває чинності з 1 січня 2002 року. Земельний кодекс в редакції 1990, 1992 років і зміни до цього Кодексу визнані такими, що втратили чинність. Оскільки Кодекс не вирішує всіх питань земельних відносин, передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набуття чинності цим Кодексом, діють у частині, що йому не суперечить.
Набуття Земельним кодексом чинності не вирішує низки проблем втілення в життя всього того нового, що у ньому визначено, оскільки наступним кроком є вжиття певних організаційно-правових заходів щодо реалізації норм ЗК України. Окремі норми Кодексу потребують прийняття додаткових правових норм, якими встановлюється механізм їх реалізації; деякі статті є нормами установчого характеру, реалізація яких потребує прийняття законів і значної організаційно-правової роботи з боку органів виконавчої влади, АР Крим і місцевого самоврядування.
Виходячи з цього, у Прикінцевих положеннях вміщені доручення Кабінету Міністрів України щодо розробки і подання на розгляд Верховній Раді України та Президенту України пропозицій щодо внесення змін до законодавчих актів, щодо розробки нормативно-правових актів, передбачених Кодексом, а також приведення у відповідність до Кодексу своїх нормативно-правових актів. Заслуговує підтримки доручення Кабінету Міністрів України вжити заходів щодо кадрового забезпечення реалізації ЗК України, підготовки кадрів, підвищення ефективності наукових досліджень. Важливим є законодавче доручення Кабінету Міністрів України щодо створення Державного (іпотечного) банку та запровадження державної реєстрації прав на землю.
Прикінцевими положеннями цього Кодексу Кабінету Міністрів України доручено підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про розмежування земель права державної і комунальної власності.
З метою забезпечення реалізації конституційних прав територіальних громад сіл, селищ і міст на землю у період до законодавчого врегулювання питань розмежування земель державної і комунальної власності та відповідно до статей 13, 83, 84 і п. 10 розділу X «Перехідні положення» ЗК України Кабінет Міністрів постановою від 1 серпня 2002 р. № 1100 затвердив Тимчасовий порядок розмежування земель права державної і комунальної власності.
Цим Порядком установлено, що із земель державної власності у власність територіальних громад сіл, селищ, міст передаються:
а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, міські сади, парки, лісо-, гідропарки, сквери, бульвари, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
б) землі житлової забудови, земельні ділянки під готелями, гуртожитками, а також земельні ділянки, призначені для житлової забудови згідно з містобудівною документацією;
в) землі під об'єктами соціально-культурного призначення:
г) землі під об'єктами інженерного обладнання в межах населених пунктів (водопостачання і каналізації, центрального гарячого водопостачання тощо), а також об'єктами електро- і теплопостачання;
ґ) землі під під'їзними залізничними шляхами, спорудами і пристроями різних видів міжселищного і приміського транспорту для обслуговування пасажирських і вантажних перевезень, включаючи землі під станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автостоянками, мийними пунктами тощо;
д) землі таксомоторних, автобусних і тролейбусних парків, трамвайних депо і депо метрополітену;
е) земельні ділянки промислових підприємств комунальної та приватної форми власності;
є) землі під об'єктами культурної спадщини:
ж) землі під об'єктами природно-заповідного фонду (під заказниками, пам'ятками природи, ботанічними садами, зоологічними парками, дендрологічними парками та парками — пам'ятками садово-паркового мистецтва, ландшафтними парками), які не мають загальнодержавного значення;
з) землі лісового фонду в межах населених пунктів;
и) землі під водними об'єктами місцевого значення (поверхневими водами, які знаходяться і використовуються в межах однієї області та які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; природними водоймами (озерами), болотами, водотоками (річками, струмками);
і) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;
ї) земельні ділянки із земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності й використовуються для ведення особистих селянських господарств, сінокосіння та випасання худоби, садівництва, городництва.
У процесі розмежування у державній власності залишаються землі:
а) атомної енергетики та космічної системи;
б) оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;
в) під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають загальнодержавне значення;
г) під водними об'єктами загальнодержавного значення;
ґ) які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
д) зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселен-ня, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
е) під береговими смугами водних шляхів, віднесених до водних об'єктів загальнодержавного значення;
є) сільськогосподарського призначення, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, державних сільськогосподарських та лісогосподарських науково-дослідних установ, навчальних закладів та дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, державних племінних заводів і господарств, конезаводів, а також землі лісового фонду поза межами населених пунктів;
ж) із затвердженими запасами корисних копалин;
з) під державними підприємствами, установами, організаціями — вищими закладами освіти, закладами післядипломної освіти; науково-медичними закладами охорони здоров'я, госпіталями, санаторно-курортними, оздоровчими установами; проектними і конструкторськими установами; об'єктами зв'язку, радіомовлення, телебачення; промисловими підприємствами та іншими державними об'єктами нерухомого майна, що не підлягають приватизації; пасажирськими залізничними станціями, автовокзалами і автостанціями, міськими аеровокзалами, річковими і морськими вокзалами, вантажними станціями і дворами, перевалочними пунктами; станціями, що обслуговують наливні та інші бази, тощо.
Землі права державної власності, зазначені у підпунктах «е»—«з», можуть бути передані у комунальну власність виключно за рішенням Кабінету Міністрів України.
Право на землю територіальних громад сіл, селищ, міст (крім міст Києва і Севастополя, міст республіканського та обласного значення) виникає після затвердження меж земельних ділянок комунальної власності Радою міністрів АР Крим, обласними державними адміністраціями за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.
Право на землю територіальних громад міст Києва і Севастополя, міст республіканського та обласного значення виникає після затвердження меж земельних ділянок комунальної власності Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.
Межі земельних ділянок права державної власності із земель, визначених пунктом 4, крім земельних ділянок під об'єктами нерухомого майна, яке перебуває у сфері управління районних державних адміністрацій, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Межі земельних ділянок права державної власності, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що перебувають у сфері управління районних державних адміністрацій, визначаються Радою міністрів АР Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Межі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності за межами населених пунктів, визначаються відповідними районними державними адміністраціями, а в межах міст Києва і Севастополя — відповідно Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, у межах міст республіканського та обласного значення — відповідно Радою міністрів АР Крим і обласними державними адміністраціями.
Підставою для організації робіт з розмежування земель права державної і комунальної власності в межах населених пунктів є рішення про розмежування цих земель, що приймаються відповідними сільськими, селищними, міськими радами за погодженням з органами виконавчої влади.
Підставою для організації робіт з розмежування земель права державної і комунальної власності за межами населених пунктів є рішення про розмежування цих земель, що приймаються органами виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.
Розмежування земель права державної і комунальної власності здійснюється в межах адміністративно-територіальних утворень.
Проведення робіт, пов'язаних із передачею земель права державної власності у комунальну власність, покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів.
Державні органи земельних ресурсів разом з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до пунктів 3 і 4 формують земельні ділянки, які можуть передаватись у комунальну власність, а також ті, що залишаються у державній власності.
Під час формування земельних ділянок визначаються їх межі.
Інструкція щодо формування земельних ділянок під час розмежування земель права державної і комунальної власності затверджується Держкомземом.
Видатки, пов'язані з виконанням робіт щодо передачі земель права державної власності у комунальну власність, здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів.